З давніх-давен одруження завжди було однією з важливих, урочистих і хвилюючих подій у людському житті. Спливили століття, падали імперії, на зміну одним народам приходили інші, виникали нові держави і суспільні устрої, але завжди жарким полум'ям палахкотів потяг молодих людей до єднання у міцну сім'ю.

Український весільний обряд умовно можна поділити на три основні етапи:

• Готування до весілля (передвесільний етап);
• Весілля (церемонії до шлюбу і після шлюбу, вирядження молодої до молодого);
• Завершальний етап, коли вже шлюбний союз молодих відбувся.

Передвесільний етап включає в себе сватання, заручини, запрошення на весілля, коровай, гільце, вінкоплетини.

Сватання

Хлопець, що вирішив одружитись, запрошував двох поважних, статечних чоловіків у старости. вони брали з собою палиці (ознака повноважень і достойності), буханець хліба, дрібок солі і надвечір йшли до молодої. Коли підходили до хати, один із старостів стукав палицею або кулаком в двері, далі заходили в хату, клали хліб і сіль на стіл, вітались. Молодий залишався стояти біля дверей.

Батько молодої звертався до старостів з такими словами: "А що ви за люди і відкілля вас Бог приніс? Чи здалека чи зблизька? Може ви охотники які, а може вольні козаки?" Старости вівдповідали: "Ми люди німецькі, ідемо з землі турецької. Раз дома, у нашій землі, випала пороша. Я й кажу товаришу: що нам дивиться на погоду, ходім шукати звіриного сліду. От і пішли. Ходили, ходили і нічого не знайшли; аж - гульк! назустріч іде наш князь (молодого звичайно називають князем), підніма угору плечі і говорить нам такі речі: "Ей ви, хлопці добрі охотники! Будьте ласкаві, покажіть дружбу мені. Трапилась мені куниця, красная дівиця. Не їм, не п'ю і не сплю од того часу, та все думаю, як її достати? Поможіть мені її поймати." От ми й пішли по слідам, по всім городам, а все куниці не знайшли. От як у це село ввійшли, тут уп'ять випала пороша: ми вранці встали і таки на слід напали. Вірно, що звір наш та пішов у двір ваш, а з двору у хату та й сів у кімнату. Тут і мусимо його поймати. Тут застряла наша куниця. Оце ж нашому слову конець, а ви дайте ділу вінець: оддайте нашому князю куницю - вашу красну дівицю. Кажіть же ділом, чи віддасте, чи нехай підросте?"

Крім традиційних розмов про мисливців і куницю серед старостів був поширений звичай розповідати про теличку, що заблудилась, або про парування гусочки з гусаком, або про те, що самі старости-подорожні збилися з дороги. Коли старости і батьки молодої доходили згоди, молода виносила рушники і хустку. Рушники подавала старостам, які перев'язували ними один одного через плече, хустку ж молода затикала молодому за пояс. Далі пригощались, танцювали. Молодий обов'язково залишався ночувати у молодої.

Коли батьки не були згодні віддавати свою дочку за цього парубка і дівчина також була такої думки, то вона виносила старостам на тарілці гарбуза; вони повертались присоромлені, бо одержання гарбуза сприймалось як образа молодого, що ж до старостів, то це означало, що вони не вміють висватати дівку.

Заручини

Заручини справляли гучніше (вони відбувались не у всіх місцевостях). Сходились подруги дівчини, вся родина. Тут молода знову виносила рушники та хустку, кланялась тричі і підносила старостам, які перев'язували ними один одного через плече і за те. що їх "пов'язали" давали викуп горілкою. Молодому дівчина сама пов'язувала хустку на правій руці або затикала за пояс. поширений був також звичай пришивати до шапки молодого квітку. Після цього молодих благословляли.

Якщо молоді жили в різних селах і батьки не знали стану господарства, відбувались оглядини, або обзорини. Траплялись випадки, що обидві сторони позичали в сусідів і видавали за своє мішки зі збіжжям, коні, вівці, корови тощо.

На заручинах домовлялись про посаг молодої, віно молодого, строк вінчання і весілля, а також закладалася грошова зарука для сторони, яка за тих чи інших причин захотіла б зламати угоду.

Запрошення на весілля

В четвер, п'ятницю або суботу, перед весіллям, молоді запрошували свою родину на весілля. Склад весільних гостей визначався сімейною радою батьків молодого і молодої окремо в кожній сім'ї.

Гостей на весілля молода ходила запрошувати з дружками, а молодий з боярами (дружбами).

В першу чергу запрошували хрещених батьків, потім рідних по матері та по батькові, а потім вже двоюрідних і навіть троюрідних. Батьки цих родичів запрошувались як почесні гості, а їх діти за дружок чи дружбів. За згодою батьків, молода та молодий запрошували до складу дружок і дружбів кількох своїх найкращих друзів.

Коровай

В п'ятницю починали бгати коровай – весільний хліб (символ достатку). Для цього запрошували поважних жінок, що жили в злагоді зі своїми чоловіками. Розведені і вдовиці до коровая не допускались. Число коровайниць мало бути непарним, найчастіше сім. Запрошені до коровая брали з собою борошно, яйця, горілку, йшли до дому молодого або молодої і віддавали все старшій коровайниці або матері.

Після благословення у супроводі пісень коровайниці замішували тісто. Коли тісто було готове, готувалась “підошва” - корж, на який коровайниці наліплювали зроблені з тіста шишки, фігури птахів, небесних світил. В найбільшу шишку втикали зліплені разом 2 або 5 свічок. Їх запалювали, кликали хлопця (“кучерявий”, “вірменин”), який саджав коровай до печі. Коли коровай був готовий, його виймали з печі і відносили в комору. Коровайниці повертались у хату, пригощались і розходились по домівках.

Гільце

В суботу зранку молода зі старшою дружкою обходила всіх своїх подруг запрошуючи вити гільце. Йдучи дорогою, дівчата співали пісень, а прийшовши до хати молодої, сідали круг столу і, пригостившись, починали у супроводі певних пісень вити гільце і вінки.

Гільце – неодмінна частина весілля, це верхівка вишні, груші, яблуні, черешні, сосни або ялини, яка заквітчується. В деяких місцевостях гільце являло собою штучно змайстрований шар з насадженими на нього лозинами, на які чіплялись квіти. Вити гільце – значить, будувати нове гніздо молодим. Зовні воно справді нагадує кубелечко. Це символ родинного щастя, краси, молодості.

Гільце в'ють також й у молодого. Роблять це бояри (дружби). Заквітчане деревце в неділю увечері несуть до дому молодої: і там розривають, ламають і кидають на ліжко (очевидно, символ єднання шлюбної пари).

Дівич-вечір

Дівич-вечір є ніби перехідною ланкою між підступами до весілля і самим весіллям .

Дівич-вечір влаштовувався звичайно в суботу ввечері. Тут подруги молодої співали журливих пісень, в яких оспівувалось прощання молодої з радощами незалежного дівочого життя, краса молодої, сум батьків, прощання з вінком як символом дівоцтва і тощо.

У дівич-вечері іноді брав участь молодий, який приносив подарунки своїй нареченій. Частіше ж молода через посланців (переважно дружок) передавала молодому сорочку, яку вона сама шила і яку він повинен був одягнути, йдучи до шлюбу. Сорочку звивали в трубку, пов'язували стрічками, затикали барвінком з причепленою білою хусткою, що мала означати лист до молодого. Іноді молодий мав викуповувати в дружок сорочку.

Весілля

В неділю і в домі молодої і в домі молодого починались готування до шлюбу.

Молодій розплітали косу (звичайно брат), мастили її медом, вплітали гроші, часник (як охоронець від різної напасті), одягали вінок і вельон. Коли з цим було покінчено, молода підводилася зі стільця, а дівчата намагалися сісти зразу ж після неї. За віруванням та, що сідала раніше, раніше й заміж вийде. Потім приходив молодий з боярами. Молоді обмінювались подарунками, одержували благословення батьків, далі брались за подану дружбою хустку, і останній виводив молодих на двір. Тут мати обсипала їх хмелем, і молоді йшли або їхали на возах до церкви брати шлюб.

Після шлюбу молоді повертались кожен до свого дому або йшли до хати молодої. Коли молоді наближались до хати, виходили батько й мати, зустрічали їх хлібом і сіллю, частували горілкою молодого, а він виливав її через плече. Далі дружба або мати обводила молодих кругом діжі, що стояла на подвір'ї. Молоді заходили в хату, сідали на посад – місце на покуті, застелене вивернутим догори вовною кожухом. Всі присутні пригощались, співали пісень до кожної страви (капусти, каші, юшки, галушок, м'яса, борщу, пиріжків). Подавались також драглі, гарячі ковбаски, локшина, сметана, кисіль тощо.

Між дружками, світилками, свашками й боярами відбувались переспіви.

Після обіду дружба виводив молодих із-за столу на подвір'я. Перший танець танцювали молоді, далі всі гості. Після танців молодий ішов додому, а в молодої весільні гості розважались далі.

В домі молодого після шлюбу теж влаштовувався обід і співались ті ж пісні, що і в молодої.

Надвечір збирався поїзд. Ті, що брали в ньому участь (старости, бояри, дружби, свахи, світилки, музики), називались поїзжанами. Повечерявши, поїзжани вирушали до молодої на возах або пішки. На дорозі, якою мали їхати поїзжани, хлопці з родини молодої розпалювали вогнище. Поїзжани мусили добре розігнати віз, щоб переїхати через нього. В домі молодої ворота були замкнені. Їх вартували хлопці з її роду. Після удаваної “запеклої” боротьби наступали мирні переговори, молодий пригощав хлопців горілкою і діставав право ввійти разом із своїм поїздом на подвір'я. Далі відбуались обрядові дії, зокрема продаж молодої її братом, який перераховував усі витрати, зроблені на молоду (стільки-то з'їла, стільки-то випила), а дружба щосили торгувався, потім кидав на тарілку дрібні гроші, і викуп був здійснений. Молодий підходив до молодої, підіймав покривало, яким вона була накрита, і цілував її.

Після викупу молодої молодий займав місце поруч неї. Відбувалось обдаровування родичів молодої: матері давались чоботи, батькові – шапка, братові – складний ніж, сестрам – хустки, стрічки. Наречена обдаровувала родину молодого рушниками. Староста викликав до столу кожного з родичів, урочисто вручав подарунок, а “писар” записував про одержання подарунка на стелі кочергою або ставив печатки рукою, вимащеною сажею.

Далі відбувалось покривання молодої. З неї знвмали вінок, заплітали дві коси, зв'язуючи їх кичкою, одягали очіпок або каптур, причому молода два рази скидала його з голови, а за третім лишала.

Дві старші жінки – свахи, тримаючись за кінці хустки, помахували нею над молодою, потім пов'зували її голову.

Під час покривання співали сумних пісень. Часто повторювались ті пісні, що співались на дівич-вечері. Молода знову плакала, прощаючись із своєю дівочою свободою. Покривання – один з найдраматичніших моментів весільного обряду. Далі ділили коровай.

У понеділок діяли уже тільки перезв'яни (придани) - одружені чоловіки й жінки, бо хлопці й дівчата не мали права брати участь у перезві.